Press "Enter" to skip to content

Денеші на травневі.

В тоді ще “живому” VKontakte промайнула новина про відпочинок в Денешах Житомирської області. Так! Виявляться ця соціальна мережа використовувалася людьми не тільки для лайків, пропаганди чи ще чогось тупого (ну вибачайте – не втримався).

Програма була досить цікава як для мене – скелелазіння, слеклайн, в’язання вузлів та ще дещо, що так і не відбулось, але про це трохи згодом).

Приїхала наша група на місце годині об 11 вечора. Темно. Але на стоянці купа народу, горять вогнища, грають гітари. Ми з ліхтарями проходимо на наше місце, яке було “зарезервовано” для всієї білоцерківської компанії. Коли майже прийшли на місце пролунав голос: “будьте обережні, дивіться за дітьми, ось у тому напрямку (світло ліхтаря, та чиясь рука вказує напрямок))) обрив”. Я нагадую – було темно )) тому про те де обрив, ми, особисто, здогадались трохи пізніше.

Одразу, як поставили намет – вляглися спати.

На природі або спиться дуже добре, а бо чомусь не хочеться спати і прокидаєшся годин в 5… З трудом долежав до 6-ї години.
Взяв фотоапарат та пішов бродити по, сплячим ще, Денешам.

Денеші. Табір.
Так виглядала приблизно 1/20, а може й 1/30 частина всієї місцевості. Майже все заставлено наметами.

 

Обрив. кажуть 24 метри.
Приблизно навпроти нашого намету.

Пішов далі бродити, й дійшов до дамби. Було дуже тихо. Ледь відчутний вітерець підіймав невеличкі хвилі.

Тиша. Водосховище перед дамбою.
Тиша. Водосховище перед дамбою.

На правому березі (зліва на фото) видніється Спасо-Преображенський Тригірський чоловічий монастир.

Тригірський монастир.
Тригірський монастир.

Як кажуть джерела: точної дата заснування монастира невідома. але в «Ведомости о Тригорском Преображенском мужском монастыре» 1854г. сказано: «Основателями сего монастыря в 1613 г. были помещики Трояновского имения Николай и Феодор Александровичи Вороничи, православного исповедования». З цієї дати і починається достовірна історія монастира.

Коли повернувся назад. Трохи людей прокинулося. З Олею (з нашої компанії) натягали трохи дров. Ну як натягали, взяли те що наготовили інші поки ці інші спали. Небагато натягали, зовсім, чесно – там непомітно було )).

Згодом прокинулись й інші. І перше, що захотіли люди – це чай та кава. І вже потім – сніданок.

Монтування триноги ))
Монтування триноги ))

Тож кип’ятимо водичку на чай.

Поки вогнище розгоряється, а тринога ще не готова казанок гріються поруч з вогнищем.
Поки вогнище розгоряється, а тринога ще не готова – казанок гріється поруч з вогнищем.
Встановили триногу та перший казанок.
Встановили триногу та перший казан.

Інші в цей момент натягують слеклайн.

Слеклайн
Слеклайн

Для тих хто не знає, що це

Діти…

Де хто прокидається тільки з гаджетами.
Де хто прокидається тільки з гаджетами.

Приготування сніданку.

Сніданок. Каша.
Сніданок. Каша.
Сніданок. Каша.
Сніданок. Каша. Казан – 35л
Сніданок. Каша.
Сніданок. Каша.

Діма… ))

Полюємо майже один на одного.
Полюємо майже один на одного.

Сніданок…

Малеча їсть похідну страву.
Малеча їсть похідну страву.
Малеча їсть похідну страву.
Малеча їсть похідну страву.

А тепер, після серйозного сніданку, який додає ваги та стабільності при проході;)), Віталік демонструє нам, як треба ходити по тонкій… жовтій лінії.

Показовий прохід по слеклайну.
Показовий прохід по слеклайну.

А ми після сніданку пішли прогулятися і набрати води в санаторії.

Вигляд з дамби. Якась не добудова.
Вигляд з дамби. Якась недобудова.
Вигляд з дамби.
Вигляд з дамби.
Височезне і прямісіньке дерево
Височезне і прямісіньке дерево

На території санаторію нас зустріла кішка. Прийшла поніжитись. Взагалі там багато живності, яка співіснує разом: котики, собаки та…. кліщі (чи то просто використання спеціальних засобів, чи то банальне везіння, але останні на нас не нападали).

Зустрічаюча туристів.
Кицька, що зустрічає туристів.
Моя слабкість - барбрис. А тут він просто гігантський був.
Моя слабкість – барбрис. А тут він просто гігантський був.
Закинута та зруйнована водонапірна башта біля санаторію.
Закинута та зруйнована водонапірна башта біля санаторію.
Просто так собі в лісі росте. А чому б і ні.
Просто так собі в лісі росте. А чому б і ні.

Коли ми повернулися, одні вже монтували тролей…

(поки що на одному березі)

Монтування тролею.
Монтування тролею.

… а інші готували їжу

Оля і картопля.
Оля і картопля.
Картопля і черевики
Картопля і черевики
Картопля. Багато картоплі.
Картопля. Багато картоплі.
Картопля та майже все що було.
Картопля та майже все що було.

Кратопляна печеня виявилося дивна, але напрочуд смачна. Туди пішла тушкована курятина (а як же без м’яса!), баночка аджики, баночка квасолі в томатах і ще купа якихось спецій… цю смакоту просто не передати словами!!!

З тролеєм у нас не склалося. Динамічна мотузка значно провисала у самісінькому центрі шляху – приблизно над річкою. І проїзджаючий, особливо на швидкості, міг гарненько зачіпити дерево на лівому (нашому) березі, а потім ще й по прибуттю – на правому (протилежному). Поки попереносили мотузки, поки їх натягнули, поки зробили перший пробний спуск…

Пробний спуск по тролею
Пробний спуск по тролею

… поки обламали частину гілок, то вже й потемніло.

Перша половина наступного дня була напрочуд гарна. Встигли навіть повирізати “вікна” в деревах, але після обіду пішов затяжний дощ, який накрив мідним тазом і тролей і всю подальшу програму.

А зліва обрив в 8-10 метрах…

Дитячий садочок.
Дитячий садочок.

для мене було трохи дикувато так дивитися за дятьми… але може вони так звикли…

І ще трохи місцевої живності:

Як тільки сонце розігріло каміння, вони почали вилазили з усіх щілин і грітись. Шастали по вертикальним гранітним стінам без страховки)).

Ящірки
Ящірки
Ящірки
Ящірки
Ящірки
Ящірки
Ящірки
Ящірки

і ще:

Джміль тесля
Джміль тесля

Чудовисько” гризе дерева. (Тесля – плотник рус.)

Ну і саме головне ))) і саме страшне…

Я – ото таке маленьке сіреньке в центрі кадру.

Повзу на скелю.
Повзу на скелю.

Був досить легкий підйом в одному місці… перший крок на камінь і моє взуття “поїхало”…. Які там скальники! Звичайні кеди (я ж перший раз в житті так поліз, хоча хотів давно), навіть не кросівки, кеди з майже гладким і слизьким протектором… І я зрозумів буде весело…

Ще не страшно. Повзу далі.
Ще не страшно. Повзу далі.
Ще далі... а тут уже страшно
Ще далі… а тут уже страшно

Там знайшов гніздо (його знаходив кожен хто підіймався) з синіми яєчками.

Страшно… навіть не знаю від чого точно. Від висоти у мене голова точно не кружиться. Страшно впасти… наче. Але ж у тебе страховка. І я знаю, що не впаду. Але от самого знання тут замало. Страшно довіритися страховці…. А знизу було так: легко коментувати і підказувати )))
Коротше: хочу ще. Але на жаль виїжджати часто можливості не маю, а в рідному місті скалодрому для тренувань немає.

Остання спроба.
Остання спроба.

А страхував мене Діма, той що з фотоапаратом навпроти мене був.

Цікаве спостереження як для того хто взагалі ліз перший раз. Дивився я зверху як ліз один чоловік… Значить лізе він лізе, і застряг. Як застряг – на тому місці де він знаходився, він не бачив можливості лізти далі вверх. І він, зауважу що він на страховці, просто відштовхуючись від стіни скелі і перебираючи руками “перебіг” горизонтально в такому  підвішеному стані до іншого місця, з я кого вже зміг продовжити рух.
То я до чого – я чомусь думав що все треба робити по справжньому: своєю силою, гнучкістю та технікою. А от ОЦЕ для мене це виглядало як брудний хак (придумати пояснення).
Так от на останній спробі Діма мені сказав, що ми можемо робити в парі, і якщо що, то він мене підтягне. І я зрозумів як лазили інші… Я таки не знайшов за що можна зачіпитися хоть трохи, а у Діми мабуть не вистачило сил підняти мою 90 з гаком кілограмову тушку.
Але у мене ще є одна відмазка – теж цікавий досвід. Перші 2-3 чоловіки лазили з магнезією. Коли до мене діло дійшло, магнезії вже не було. Чи то закінчилася, чи то… Руки пітніють, сильно пітніють. А я собі думаю, там же купа пилу а камінні, може він частково поглине піт і буде краще чіплятись. Так от, нічого такого, нічого він не поглинає. Просто брудні руки і так само слизько чіплятись за щось.

Після дебюту на скелі, пішли ми відвідати монастир.

По дорозі до монастира є 3 огороджені дуби. Там ще видніється пеньок 4 го… але то вже інше. Тільки біля одго дуба стояла табличка за написом: Дуб Патріарх, Вік 620 років, Висота 33 метри, Діаметр 1,45м, Обсяг по колу 5,8м, Об’єм 43 м.куб. (подивитися що там точно)
Так, я не помилився 620 років, хоча на табличці інший вік, просто коли ми там були, проходили екскурсія і ми підслухали.

Дуб патріарх
Дуб патріарх

Вибачате що фотографі поганої якості – неочікувано сіла батарея на фотоапараті. Але зверніть увагу не обдерту, точніше обрізану кору дерева.
Це люди відрізають собі шматки кори, хто просто на згадку, хто для вироблення різних сувенірів. А це в свою чергу робить дерево беззахистним перед комахами та погодую…

В ночі пішов дощ, який йшов майже весь наступний ранок. Ні про які тролеї та інші заходи на скелях вже мова не могла йти. Тому ми всі чкурнули до дому в Білу Церкву.

Facebook Comments
В гору