Press "Enter" to skip to content

Некомерційні походи, як воно не має бути

Наш перший похід в гори

Збирались ми в похід… тобто як збирались… В гори я не ходив ні разу, Віра теж не ходила. До цього часу, здебільшого, у мене були велопоходи. З багатьма нюансами велоподорожей я знайомий, хоча їх і не можна назвати складними, але все ж.

З горами справа інша. Для нас це все було новим. Погода в горах часто непередбачувана. Я розумію, що є такі профі які скажуть нічого там складного, все можна в горах передбачити чи відчути. Але ми новачки! Як і куди ведуть стежки – невідомо. Наскільки круті підйоми – невідомо. Де буде питна вода – не відомо…

Звичайно, що перший свій похід в гори, щоб прощупати себе та їх (гори), я хотів пройти під керівництвом інструктора. Щоб поряд була впевнена людина яка точно знає куди йти, що робити і т.п. і т.д.

Як все почалося

В ВКонтакті помітив людину яка проводить походи, збираючи однодумців. Походи безкоштовні тобто – некомерційні.

І в один з таких походів, які організовувала дана людина (інструктор) ми запланували свою поїздку. І не ми одні збирались в цей похід.

Ось цей похід Золота Боржава. Одразу скажу, що він нам дуже сподобався, тому я розділив звіт про сам похід і відгук про організатора та некомерційні походи в окремі статті.

Мабуть сторінку видялять після того, як статтю буде опубліковано, тому я зробив знімок екрану:

Розберемо нюанси

Рівень складності – початковий

Я не звертаю увагу на середній. Мене цікавив саме початковий. По-перше я не знав, як поведу себе в горах. Велосипед велосипедом, а пішими прогулками і навантаження на інші м’язи,  і… та хто його зна що там може бути – я ж новачок. А від відсутності знань багато чого боїшся. З іншого боку першим походом я не хотів навантажувати Віру. Все таки людина до цього нічого такого не робила.

Сюди ж відноситься й фраза про те, що похід розрахований не на спортсменів. Це ж круто, начебто, для першого походу і означає, що його може пройти середньостатистична людина.

Розроховувати на свої сили

Знову ж таки – я початківець. Тобто я знав, що зможу пройти цей маршрут, знав, що зможу вийти, навіть якщо сам заблукаю. Але мені здался, що для першого походу, краще я побуду таким, хто нічого не знає і хай мене поведуть та покажуть. З такими думками я шукав в різних групах варіанти походів. Некомерційний звісно підкупив своєю некомерційністю.

Остаточно впевнився, що мені потрібен провідник, коли в особистій переписці з інструктором, він скзав, що в піших походах все не так, як у вело.

Тож виникає питання: як початківець, який ніколи не ходив горами, а можливо це взагалі його перший активний відпочинок в житті, може розраховувати на свої сили? Опираючись на який свій досвід він може зробити такі висновки?

Яким чином новачок може під час походу стати “саморганизованным и самодостаточным здравомыслящим туристом”?

Це вже я зараз прискіпуюсь до слів, тоді я з них просто посміхнувся та не придав великого значення.

Запис до походу

Кожен учасник який остаточно вирішив їхати, повинен був придбати квитки та відіслати скани чи їх знімки інструтктору в особистому повідомленні. Я зробив би так само, як би був  інструктором. Серйозний підхід – треба знати скільки людей реально їде, що очікувати і як планувати.

Приватна переписка з інструктором

Він питав про спорядження, про те чи, не прибічники вегетаріанства… Мабуть такі питання задавались кожному учаснику.

Я, в свою чергу запитав про харчі та посуд і для чого нам тягти кожному окремий казанок, краще ж взяти один чи два (на всю групу). На що отримав відповіть (тут без знімків екрану, так що хочете вірте, а хочете – ні, право ваше), що коли йде багато народу, професійніше, якщо у кожного свій казанок. І кожен готує сам для себе, бо одні можуть вегетаріанцями, а інші ще кимось…

Мене слова про професійність… трохи… збентежили. Я навіть не знайшов, що сказати… тоді. А зараз я думаю: це ж приблизно, як ми їдемо на велосипедах, і кожен везе собі по намету, по казанку, по сокирі, по пилці… Хоча можна було взяти все по одному екземпляру (дивлячись звичайно від розміру групи), а місце, що залишилось викоритсати для води, провіанту, солодощів та іншіх похідних ніштяків.

І я так зрозумів, що людина, тобто наш інструктор, просто не хотіла заморочуватися з повноцінною, дійсно професійною організацією. Все ж таки похід не комерційний.

Що в нас вийшло

Конкретно ми, приїхали у Воловець о 7:47 ранку. Початок походу було назначено на 9 годин ранку (зараз час на сторінці  вже змінено). Закінчення маршруту планувалося на 18 годин.

Як потім виявилося нас зібралось 8 чоловік.

Вісім людей, які нічого не знають один про одного. Шестеро з восьми ніколи не бували в цьому районі і ніколи не ходили по цьому маршруту. Восьмеро з восьми ніколи не ходили по маркованому маршруту, який планувався (деталі тут).

Я так пишу, що ніхто-ніде-ніколи… І у вас мабуть виникло запитання “а як же інструктор ?”

А інструктор не приїхав. Нікого не попередив, що його не буде. Його телефони ніхто з нас восьми не додумався взяти… Всі питання вирішувались в особистій переписці в ВК. До речі, намагались йому написати, але усі дні походу “інструктор” в мережі не з’являвся.

Висновки

А висновки такі:

  • при всьому серйозному (на перший погляд) підході людини-інструктора до організації, він виявився абсолютно несерйозним і не надійним;
  • якщо ми будем брати участь в некомерцыйних походах – це будуть або походи з людьми, яких я знаю особисто, або походи, інструктором в яких, буде людина, якій я буду довіряти, або походи, які я буду організовувати сам, або комбінація всього вище сказаного ))
  • як показала практика )) для переважної більшості походів по Карпатам мені інструктор буде не потрібен.

One Comment

Comments are closed.